Повне вивчення минулого нашого краю залежить від кількості матеріалів усіх епох, тобто зібраних і опрацьованих нами предметів 24 археологічних культур, збережених часом на Ліво- і Правобережжі Десни і її приток. Розпочався процес заселення Подесення первісними людьми ще задовго до того, як наш край став дном крижаного моря, і особливо прискорився після танення останнього льодовика, близько 20-15 т. л., коли і Шостка, і Мізин стали берегами ріки шириною в кілька кілометрів. З тих пір на Подесенні жили І творили історію безліч земляків, які зникли безслідно, хоча це і не зовсім так. Хтось, як, наприклад, Кожедуб, залишив яскравий слід, але і ті, хто жив „у дописемну добу", теж залишили „невмирущі сліди". Буває, селянин на огороді виорює плугом уламки відомого прадідівського посуду, а буває, і „уламки загадкові". їх у ріллі, на власному огороді в с. Курилівці, я знаходжу вже десятки літ. Ці зібрані речі розповіли, що тут (як і на землі, скажемо, Тимонівки, Собича, Ображіївки, на Шосткинщині) ще близько 5-4 тисячоліть тому жили „першоземлероби" наших сіл - племена середньодніпровської, мар'янівської, сосницької культур доби бронзи. Вони першими віддалилися від Десни по її притоках -Лосці, Студійці, Шостці, Івотці і ін. Саме вони перетворили споконвічні лісові джунглі на оазиси життя, передали вже окультурену землю нащадкам, а по естафеті - і моєму діду Кирилові, чиїм іменем назване урочище Кирилина калюжа, із „загадковою" керамікою. Дуже цінну інформацію залишила вченим мешканка Мізинської стоянки - полярна сова. У 1950-х рр. археолог І. Г. Шовкопляс виявив на підлозі житла стоянки, на купі кісток гризунів скелет великої полярної сови. Це „послання з вічності" розповіло, що мисливці на мамонта одного дня на стоянку не повернулися і її орендувала сова. Потім за 20 тисячоліть „вітри історії" накрили поселення дев'ятиметровою ковдрою суглинку, яка і зберегла для світової історії унікальні шедеври - найдревніші в Україні твори мистецтва: браслети із зображенням місячного протокален-даря, статуетки мізинських „птахо-жінок" та ін. Іноді нам допомагають і відвідувачі музею. Так заїжджий рибалка, мабуть, із Шостки, дав мені „дивний черепок", знайдений ним біля Десни - під кручею, над Великим виром у Рвачці - на лінії Мізин-Собич. Це місце я безуспішно шукав з 1972 р. Тоді бульдозерист зібрав тут і завіз у музей чимало кераміки, яку мій тодішній „колега" знищив. Уцілілі кілька уламків свідчили, що Рвачка - цінна пам'ятка, і в 2002 р. я її таки знайшов. Виявилося, що цей пункт - один із найкращих серед великої кількості досліджених мною пам'яток, на яких, до речі, зустрічаються сліди поселень (пунктів) різних в часі архіологічних культур. В цілому усіх пунктів, вийшло більше сотні. Ми кількість культур (пунктів) розмістили у графіку на вертикальних лініях, а хронологічну послідовність зміни культур - по горизонтальній лінії. Сполучивши всі точки, отримали зріз усіх 24 культур нашого краю. Ось таку імпульсивну память Землі видав нам „підземний архів" нашого Подесення. Він і дозволяє реконструювати минуле Сіверщини, з часів появи тут людини. На сьогодні в окрузі Мізина тільки музеєм віднайдено сто стародавніх пам'яток, з них 52 знаходяться на Правобережжі, 26- заплаві, 22 пункти - на Лівобережжі. Воно заселене було з часів кам'яного віку досить щільно, але вивчене нами гірше.