Велику революцію в край принесли з собою на рогах воли, корови, коні, вівці, собаки. Імітацію відтисків лап собак бачимо і на посуді племен середньодніпровської культури, що прибули сюди в кінці III т.л. до н.е. разом з цими „рабами селян" і розпочали добу бронзи - еру цивілізації. їх посуд ми розпізнаємо по відтиску мотузка, заштрихованих трикутниках, що означали поле. Вони селилися тоді на островах, що були своєрідними фортецями, захищеними від звірів. Адже «батальйон» свиней за одну ніч міг перетворити багате поле на «дику оранку» з відтисками ратиць. Тому слідів середньодніпровців на надзаплавних «чорноземних» обривах ми майже не бачимо. Важливо, що на Десні сьогодні сліди цих племен вивчає лише Мізинський музей, й археологічна карта по цій культурі на Десні від Чернігова до Новгоро-да-Сіверського постає як напівпустельна зона /К. П. Бунятян/. Але ми на ділянці від Новгорода-Сіверського до Сейма вже виявили до 40 таких пунктів /З/. А це різко змінює ситуацію по цій культурі, що стала предметом суперечок учених Східної Європи. /З/ Так київський учений Бунятян нам у листі від 30.ХІІ.2003 р. писала, що знахідки ці «мають украй важливе значення», бо стан вивчення цієї культури на Україні дуже критичний і без цих знахідок усілякі міркування не матимуть опори. Це стимулювало наші пошуки кераміки і в урочищі Галагано-ве біля Тимонівки: перший змах лопати, нам на подив, видав уламок згаданої кераміки. Виявилося надзвичайно цінне поселення, яке дало поштовх для публікації в академічнім журналі фундаментальної статті у 2006 р. /З/ Вона показала, що тоді Середня Десна заселилася першими професійними хліборобами, тваринниками. Спочатку нам здавалося, що наші пошуки мають локальний характер, стаття „Работа зкспедиции Мезинского археоло-гического музея" в „Восточноевропейком археологическом журнале" № 1/14 за січень 2007 /?/ показала інше: виходить, і наш край був ареною дій загадкових індоарійських племен. На дуже важливі знахідки вивела нас підказка рибалки в урочищі Рвачка, на лінії Собич-Мізин. Тут розвал кількох посудин шнурової кераміки був захований не на бугрі, а в глею, на глибині 2,5 м - у закам'янілій осадочній породі в деснянській воді. Одна посудина в середині має накип сажі 0,5 см товщиною. Може, її використовували рибалки для гарпунення риби «на по світі»? Але тоді тут не було б безлічі уламків від 6 різних посудин /Рис. 6, В, 2-4/. Виникла версія, що тут знаходилося, модне тоді в Європі свайне поселення, мешканці якого вудили рибу прямо з ліжка /6/. Посудина з сажею має ззовні глибокорельєфний орнамент, який немовби зійшов з мізинських палеолітичних браслетів, і «птахо-жінок», яких ми пов'язали з місячним протокалендарем. /5/ /Рис. 6/ А що ці племена вже мали свій землеробський місячний ка-ленДар, показала знахідка нанесеного мотузками календаря на посудині з урочища Попова. /Рис.7,1,2/ Так зароджувалася своєрідна «землеробська наука", скоріше пов'язана з магією. Є думка, що, неолітичне суспільство змінили мар'янівські племена. У нас їх замінили середньодніпровські землероби, адже саме їх орнаментику дещо відбиває неолітичний посуд. На Поповій у середньодніпровському «льоху» ми знайшли і уламки мар'янівської кераміки, що існувала синхронно. Цьому етапу доби бронзи належать і елементи озброєння: бойові сокири з каменю, крем'яні наконечники вістря і деякі символи щастя /?/ -6-кутна зірка, як сполучення 2-х трикутників, що означали /по Березанській/ зоране поле, а точніше - «оазис життя» у тодішніх лісових хащах. /Рис. 6, 1-4, 5-7, 9/