У 1965 р. при заснуванні музею, я натрапив на пробіл в історії заселення краю - доба переходу від бронзи до заліза була темною: які племена населяли край в перехідний момент, було неясно. Коли я ряду археологів показував знахідки невідомої кераміки, називаючи їх бондарихінськими, лебедівськими мені відповідали, що „у вас такої культури там нема", між тим я виявив в окрузі вже 10 таких поселень, знахідки з них треба було в музеї кудись класти - у вітрини доби бронзи чи заліза. Правда, ці культури відомі були - їх просто не знаходили в нас. Між тим давно визрівала ситуація для появи на карті регіону нової невідомої нам культури. Ще в 1960-х роках на вимогу Хрущова почалося підняття цілинних земель. Тому глибинну оранку зробили, на жаль, і на ПОПОВІЙ. Я тоді ще збирав орнаментовані черепки для свого диплома і появився на зораній Поповій. Виявив там багато викорчованих уламків і блоків посуди, яку прийняв було за юхнівську, потім передумав - на юхнівській не буває таких грубих наколів масивної гребінки. Повіз зразки в Чернігівський історичний музей. - Та це ж доба бронзи, - сказали там. - А яка ж культура? У відповідь знизали плечами. Я повіз зразки і зарисовки в Київ до Артеменка. Він порадувався знахідкам і сказав, що це варіант пізньої сосницької культури, яка дуже змінилася. Цим було знайдено приблизне місце знахідок на хронологічній шка- лі, що дуже важливо. Потім я розпочав розкопки кургану тих часів в урочищі Лісництво біля Курилівки. І знову виявив кераміку, що нагадувала юхнівську, але віддалено. З Москви викликав телеграмою Мельниковську. Але загадки не вирішила і вона. Відвідали ми і місце знахідок виораної на Поповій, сосницької, за Артеменком, кераміки. Мельниковська назвала її не сосницькою, а якоюсь дивною „може, передюхнівською керамікою", яку вона знаходила і раніше, мабуть, в Білорусії. Мене заінтригувала ця „загадка за 7 печатями". Пізніше почав копати тут по Відкритому листу і здивувався: там, де уламки міг збирати мішком, було пусто. Врешті повезло натрапити на землянку. Під її долівкою був шар доби бронзи, а на долівці разом з загадковою керамікою виявив речі дорожчі за золото - вироби з заліза. Виявилася і схожість знахідок з юхнівськими: тут з'явилися перші в краї залізоплавильні печі, перші вироби з заліза, перші кузні. На мене навіть нав'язалася мелодія пісні: „Вони та вони кують. Вони, та вони кують. Вони кують, приговаривають, молотками приколачують". Отже, я натрапив на слід першого в краї заліза, виходить, юхнівці втратили пріоритет - перейшли з 1-го місця на 2-ге, не вони відкрили залізо. Як же назвемо цю культуру? Курилівською? А може, все-таки передюхнівською - цей термін вкаже на її місце на хронологічній шкалі. Врешті, разом з В. В. Отрощенком надрукували фундаментальну статтю в академічному журналі, ввели в науковий обіг існуючу тут бондарихін-сько-лебедівську і невідому раніше передюхнівську (курилівську) культуру. Ця темна ліпна кераміка легко розпізнається по глибоких грубих відтисках здвоєної часто гребінки, схожих на півмісяць і місяць ямках, знаках, схожих на букви "V", „X" та ін. Цікаво, що ці орнаменти мають генетичну схожість з попередньою лебедівською, близькою з сосницькою культурою, точніше, з орнаментами, які несли „сліди місячного землеробського календаря". Цікаво, що ці календарні візерунки наносили на сосницькій спеціальній посуді дуже малими квадратиками, які на лебедівській посуді збільшилися, передавали різні геометричні фігури, включаючи і водоплаваючих, а в передюхнівських орнаментах стали ще більшими. Отже, в окрузі простежується якась лінія розвитку племен сосницької, лебедівської, передюхнівської. юхнівської і дещо почепської культури протягом усього І тися чоліття до н. є. Вона не була прямолінійною, мала зовнішні впливи. Племена передюхнівської культури, перейшовши тут першими до залізної цивілізації в 8-6 ст. до н. е., почали мирний процес формування сіл зі всіма притаманними їм атрибутами - господарством з кіньми, коровами, гусьми, санями в клунях і т. ін. В окрузі мною виявлено 23 цих поселень, що лежали біля Десни в заплаві на відкритих, часто не укріплених місцях. Але десь у V ст. до н.е. люди переселилися на високі обриви, створили перші в краї фортеці - юхнівські городища. Правда, на схід від с. Свердловки в гирлі р. Головесни, у дворі Мізинської школи, простежені нами і зачатки передюхнівських укріплень. Але наукове їх вивчення лише розпочинається.