Близько 5 т.л. до н.е. відбувається надзвичайно доленосна, „забута» нами подія, що змінила рух Історії: наші земляки зробили велике відкриття - оволоділи секретом виготовлення посуду з глини. Кількість поселень тоді, у раннім неоліті, збагатилася на одне, але в ІV-ІІІ. т.л. до н.е. відбудеться «демографічний вибух»: на арені краю з'являються близько 58 поселень пізньонеолітич-ної ямково-гребінцевої культури, без урахування поселень сусідньої кудлаївської зони. І крива-показник кількості поселень піднімається на рекордну в усій історії краю висоту. Причини цього явища не з'ясовані. Вважається, що тоді наші земляки вели привласнюючий спосіб господарювання: полювали-рибалили і виробничого господарства не визнавали. Адже скопати палицею-копалкою поле не так просто. Проте комплексне вивчення процесу розвитку краю, аналіз даних статистики поселень змушує шукати на 58 пунктах доби неоліту зачатки якогось придомного господарства. Так на ряді островів /Філонове біля Коропа, Голе Болітце і Дубина в Курилівці, Могила біля Радичева, Дзвінкове біля Тимонівки і ін., виявлено внутрішні міні-озерця, сполучені з „великою водою" каналами. На Могилі південніше Тимонівки гирло каналу „висить" на „кручі бугра" над реліктом р. Хотинь. Рівень води тоді був вищим, меліораторів, що осушують болота, ще не було, і гирло каналу „могильного озерця" було на рівні води водойм. У таких мікроозерах неважко розводити водоплаваючих з підрізаними крилами, рибу, рятуючи її зимою від „придухи" і ін. (Рис. 5.1.) Наші неолітичні земляки „обожнювали" пісок, що ліквідовує типову для глиняно-лесових ґрунтів проблему бездоріжжя. Тому всі 67 «точок» неоліту розміщені на піску. У заплаві поселень неоліту ми віднайшли 38, на Шостчині по борових терасах - 18, під правобережними суглинковими кручами, на лінзах піску -11. А на північній сонячній, зручній Гнатівській терасі в гирлі р. Лоска слідів неоліту немає, хоча і вона піщана. Отже, любов до островів, напівостровів у неолітичних земляків - мешканців Десни, нижньої Івотки і ін. - була незаперечною. Нам здається: тому, що острови нагадували природні фортеці-ізоляти, недоступні „злим силам" - вовкам, свиням, ведмедям, які не могли вільно руйнувати придомне господарство, що теж входило до причин появи згаданого „демографічного вибуху" - рекордної кількості поселень і їх мешканців у неоліті. Схожі умови бачимо і на унікальному пам'ятнику Дзвінкове біля Тимонівки. Вивчати його заважали кар'єрні піски перетоптані стадами. Копаючи піски в кар'єрі, я виявив причал для човнів і культурний шар з керамікою 18 ст. З'ясувалося, що це не кар'єр, а сухе озерце з руслом струмка, що огинає поселення доби неоліту - своєрідне укріплення кам'яного віку. На цьому п'ятачку створено незвичайний „неолітичний ансамбль" з 6 заглиблених у землю наземних споруд. /Рис.5.1/ Його сплановано за 12 м від озера у формі півмісяця, довга вісь якого зорієнтована по лінії схід-захід, а мала - на Полярну зірку і найбільшу круглу, може, культову споруду. Та важливе інше. Є теза, що пунктів у неоліті так багато тому, що їх мешканці постійно кочували. Але ж в неоліті створити кременями такий ансамбль малою групою людей, щоб його тут же залишити, неможливо. Виникла підозра, що Дзвінкове є центральним, стаціонарним пунктом, біля якого поруч повинні бути малі тимчасові стійбища, нібито рибальські курені, які робив на рибалці і мій дід. Дійсно, такі малі тимчасові стійбища я знайшов південніше Дзвінкового на берегах озер, на Березовій та ін. Цікаво, що неоліт Мізина і р. Івотки мають і свої, притаманні їм риси. Біля Мізина неоліт ніколи не відривається від Десни. На Івотці в с. Ображіївка гуртківці Кириєвського та сільські школярі неолітичну кераміку і невідомі для Мізина, риболовні великі гачки підняли з піску штучних каналів і озер - на віддалі 1- 5 км від Десни. Виробничу економіку наші неолітичні пращури-земляки не визнавали, хоча про неї вже знали. Так, копаючи на Дубині, я виявив «нецікавий» уламок ранньонеолітичної посудини. Дуже добре, що не викинув, а обстежив його: у його місиві запримітив згорілий при випалі відтиск зерна. Воно дуже зацікавило Вченого секретаря інституту археології Н. С. Котову. Цей відбиток зерна пшениці ми надрукували у фундаментальній статті «Неоліт мізинського Подесення». Перетворитися цьому зерняті в пшеничні поля заважали нескінченні багатства природи нашого краю. І Заплава, і Ліво- і Правобережжя - їх численні й глибокі водойми були переповнені рибою, ліси - їстівними травами, ягодами, грибами, фруктами, тваринами. Якщо судити по знайдених риболовних крючках, відтисках великоочкової сіті, виявленої мною в Косулі, у підошві обвалу, малої риби тоді не зачіпали і копати поля палицями не поспішали.