Досі вважається, що перші люди в нас поселилися 20-15 тис. літ тому на Мізинській стоянці, яка стала всесвітньо відомою. Але за 3 км. від Мізина- в с. Карасівці, на схилі Памірки, у 1989 р. зафіксовані сліди мешкання людини іншого фізичного типу — так званого неандертальця. Він жив у добу мустьє, на думку петербурзького вченого В. І. Біляєвої, приблизно, може, на 60 тисячоліть раніше мізинських мисливців на мамонта. Але розкопок на Памірках і на відкритих нами пізніше Сокірках не велось. І лише в 2006 р. автор розпочав розкопки, знайшовши понад сотню речей доби мустьє. За таку товщу часу розщеплені тоді чорні кремені стали синьо-голубими чи білими. (Рис. 3.1.). Надзвичайною знахідкою стала виявлена під лінзою вогнища шоломовидна земляна яма, подібна до каструлі, зі строкатим заповненням серед материкового світлого піску (Рис. 3.2). Схоже, що так неандертальці смажили загорнуте в траву м'ясо чи рибу. Саме так робив з великим успіхом провідник дослідника тайги Арсеньєва - бездомний, майже первісний мисливець Дерсу. Схоже, що на Памірках, Сокірках, як і в Пушкарях біля Новгород-Сіверського, були пункти заготовки оціненої тоді „на вагу золота" сировини - крем'яного інвентарю. /1/ А близько 20 тис. літ тому, вважав Шовкопляс, викопна люди-на-розумна-кроманьонець, або „гомо сапієнс", появився і в Мізині. Що таке колесо чи посуд, він ще не знав, але по лінії виживання на краю льодовика, як і в мистецтві, досяг надзвичайних успіхів. Захоплювався і астрономією. Слід згадати і другу, ще не розкопану, Мізинську стоянку - Ко-стомахин колодязь. У нім на глибині 8 м. знайдено вугілля, купу попелу, кремені, суглобний плавник, вимерлої мільйони років тому, водоплаваючої істоти, а поруч у кручі — оброблені людиною кремені. (Рис. 4.А). З гуртківцями було відкрито і досліджено стійбище мисливців на мамонта в урочищі Залісна. Знайдено і гіпотетичне стійбище таких мисливців в урочищі Свердловський паром біля городища. Вони проливають світло на методи полювання на мамонтів, що й досі викликає у дослідників суперечки. 121 Ряд інших пунктів з кістками мамонтів ми не згадуємо. Пошуки слідів палеоліту на глибині колодязів - справа важка. У 1966 році мені сказали, що до війни мізинці бачили кістки мамонта в Хоромках. Про це забулося, і лише у 1978 р. там, у водомиї 60 м глибини, знайшов кремені, які раптом зникли. І лише у 2006 р. у тому уламку, що уцілів, я виявив цінну скребачку. Але водомий закрився сам. Усе ж на графіку тепер відмічено не 1, а 2 Мізинські стоянки, 2 стійбища і 2 пункти неандертальців - усього 6 пам'яток палеоліту. А це дуже змінює карту палеоліту Мізину. (Рис. 2.2) Про мізинську стоянку написано стільки різномовної літератури, що з неї можна б створити окремий музей. Але загадки вона розкрила далеко не всі: одні вчені пишуть, що стоянка розкопана повністю і шукати там уже нічого. А Сергій В. Я. пише, що під вікнами нашого музею може ховатися комплекс, рівний розкопаному. Тому ми у 2005 р. заклали тут 2 розвідкові шурфи - шахти на глибину 4 м. І віднайшли там кремені, кістки різних тварин, у тому числі і мамонта. Найціннішою з них виявилася кістка з ноги зубра: на ній серед осипів уціліли композиція нарізів, які добре збігаються з ритмами місячних фаз. У цій примітивній копії місячного протокалендаря ми бачимо прообраз /ритмічний відбиток/ вишуканої композиції знаменитих мізинських браслетів, які визначили і мою долю, як засновника Мізинського музею. (Рис. 4.Б.)